Святкування новорічних свят

Шановні земляки 22 грудня 2017 року з нагоди святкування новорічних свят у Готелі «УКРАЇНА» в м. Киеві відбудеться зібрання Товариства Закарпатців у м.Києві початок о, 17:00, вартість внеску 800 грн. з особи. Запрошуемо всіх прийняти участь.
Контактна особа Олександр тел: ‎0667228334

З повагою та найкращими побажаннями В.ЛазоришинецьElka_s_barashem

ТОВАРИСТВО ВІТАЄ СВОГО ПРЕЗИДЕНТА!!!

Шановний Василь Васильович, щиро вітаємо Вас з днем народження.

У ДОСТОЙНОЇ ЛЮДИНИ ВСЕ
ЗНАЧУЩЕ…

18622255_1941126666120091_3353753108626954889_n

Сьогодні, 25 травня 2017 р. світлий день – 60 років, як в дружній сім’ї сокирницьких ЛАЗОРИШИНЦІВ, що на Хустщині, Закарпатської області, народилась чарівна дитинка, яку щасливі батьки назвали найзамислуватішим, самим-самим рідкісним закарпатським ім’ям – Василь, що по давньогрецькому означає «царьський, царственний». Так вже повелося з діда-прадіда, що в родині Лазоришинців всіх поколінь, «царські» діти — Василі і Васильовичі були завжди.
Доля й характер нашого Василя Васильовича складались, виховувались працьовитими й люблячими батьками та кмітливістю і наполегливістю майбутнього академіка. Це зараз все логічно й передбачувано, а в далекі й тривожні дитячі і юнацькі роки, щоб все «сталося як гадалося», слід було щоденно працювати, обмежувати себе у всьому, терпіти і ще раз терпіти, коли хотілось чогось простішого, більш легкого, яскравішого. Молитвами батьків Господь дарував сили, розум, витримку і Василь Васильович власною працею збудував свою щасливу, красиву, світлу долю. Безкомпромісна вимогливість та відданість справі, державницька позиція, дали найвищий рівень шани й поваги – нині Василь Васильович є гордістю й опорою, моральним та професійним авторитетом для колег по роботі, друзів, земляків Срібної землі та мільйонів українців.
Товариство закарпатців у м. Києві має честь та радість вітати свого Президента з ювілейним Днем народження. Відносимось і сприймаємо Вас як рідну, близьку й дорогу людину, тому й бажаємо, шановний Василю Васильовичу — професійних успіхів як лікарю-хірургу; державної підтримки та визнання як керівнику славетної наукової, лікарської установи — «Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова»; поваги людей як громадському діячу та депутату Закарпатської обласної ради.
Будьте щасливим в сім’ї, родині, в колі друзів. І нехай попереду буде більше ще не прожитих років, ніж сьогоднішня дата. І найголовніше, щоб прийдешні роки були наповнені радісними, щасливими подіями.

Товариство закарпатців у місті Київ.Товариство вітає закарпатців вітає

З ДНЕМ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ

12 травня відзначається Всесвітній день медичної сестри. Хоча фактично святу вже більше ста років, офіційно він був заснований тільки в 1971 році.

День медичної сестри відзначається з моменту об’єднання сестер милосердя з 141 країни в професійну громадську організацію — міжнародну раду медичних сестер.

Вперше служба сестер милосердя була організована під час Кримської війни англійкою Флоренс Найнтінгейл. Тоді й сформувався стійкий стереотип: медсестра — це санітарка, яка виносить з поля бою поранених або стоїть біля операційного столу.

Ідея святкування Міжнародного дня медичної сестри з’явилася ще в 1953 році, але відзначати його почали з 1965-го. В 1974 році Міжнародна рада медсестер (ІСN) ухвалила офіційне рішення відзначати Міжнародний день медсестри 12 травня, в день народження Флоренс Найтінгейл (1820-1910) – англійської сестри милосердя, організаторки служби сестер милосердя і системи підготовки кадрів середнього і молодшого медичного персоналу у Великобританії. Вона також була організаторкою і керівницею загону санітарок під час Кримської війни 1853–1856 років. Міжнародна рада медичних сестер (ICN), до складу якої входять понад 130 національних асоціацій, що становить понад 16 мільйонів медсестер по всьому світу, була створена ще в 1899 році й має на меті підвищення професійного рівня медичних сестер, забезпечення якісного сестринського догляду за всіма, хто його потребує, крім того, рада працює й над тим, аби всюди в світі були професійні сестринські кадри, а також зміцнювався престиж цієї вкрай необхідної й водночас нелегкої професії. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. Щороку до цього дня Рада медсестер готує інформаційні матеріали, оголошує тематику й гасло святкування. У 1912 році Товариством Червоного Хреста було засновано медаль Флоренс Нейтінгейл, якою нагороджуються раз на два роки дипломовані медсестри і медбрати за беззастережну відданість своїй професії та хоробрість під час надання допомоги пораненим і хворим, як у воєнний, так і в мирний час.

В Україні сьогодні працює більше 303 тисяч медсестер. 17 робітників серед них отримали почесні нагороди Міжнародного Червоного Хреста. Також в Україні функціонує Асоціація медичних сестер України — добровільна організація, створена в травні 1997 року задля підвищення престижу професії медсестри та захисту прав молодших медпрацівників.

Перше нагородження відбулось 12 травня 1920 року, відтоді почесної відзнаки були удостоєні понад 1400 осіб. З них 23 – українські медичні сестри. Востаннє наша співвітчизниця була нагороджена 6 років тому, в 2011 році: медаллю імені Флоренс Найтінгейл була нагороджена медсестра Людмила Власова з м. Єнакієве Донецької області за порятунок шахтарів під час аварії на шахті імені Карла Маркса 8 червня 2008 року. Півтори доби медсестра залишалася під землею, надаючи допомогу постраждалим гірникам.

Медичні сестри – перші помічники лікаря, адже саме медичні сестри виконують усі необхідні лікарські процедури на амбулаторному прийомі, в стаціонарних відділеннях лікувальних закладів та у виїзних бригадах екстреної та швидкої медичної допомоги. Від їх праці, їх душевної доброти, справжнього гуманізму та професіоналізму багато в чому залежить якість надання  медичної допомоги хворим та збереження їх здоров’я.

Щиро вітаємо медсестер з їх професійним святом! Бажаємо міцного здоров’я, весняного настрою, сімейного щастя, добробуту та  пошани від своїх колег та пацієнтів.

Голова товариства

Лазоришенець В.В.

 

Василь Васильович Дурдинець.

ДУРДИНЕЦЬ

Василь Васильович Дурдинець народився 27 вересня 1937 року в селі Ромочевиця Мукачівського району Закарпатської області в селянській родині. Закінчив юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1960р.).

Працював у комсомольських і партійних органах (Львів, Москва, Київ).

У 1978 році призначений заступником, а в 1982 р. — першим заступником Міністра внутрішніх справ УРСР. На цій посаді працював до лютого 1991 р.

У 1986 році очолював оперативний штаб забезпечення правопорядку в зоні аварії на Чорнобильській АЕС.

Двічі (у 1990 та 1994 роках) обирався народним депутатом України. З 1991 р. — член Президії, голова постійної Комісії Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.

29 січня 1992 р. обраний Першим заступником Голови Верховної Ради України.

У липні 1995 р. увійшов до складу Кабінету Міністрів України як Віце-прем’єр-міністр з питань державної безпеки та надзвичайних ситуацій.

18 червня 1996 р. призначений Першим віце-прем’єр-міністром України. Одночасно залишався головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України.

З 2 червня по 20 липня 1997 р. виконував обов’язки Прем’єр-міністра України.

30 липня 1997 р. призначений директором Національного бюро розслідувань України.

Від 22 березня 1999 р. ідо 2 грудня 2002 р. — Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, ініціатором створення якого виступив у 1996 р.

У серпні 1999 р. призначений представником України в постійних органах Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги в разі великих природних і техногенних катастроф.

З грудня 2002 р. по вересень 2003 р. В. В. Дурдинець — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці.

В.В. Дурдинцю присвоєно звання генерала внутрішньої служби України  (1997 p.), Заслуженого юриста України (2011 p.), Почесного професора Національної академії внутрішніх справ України, Почесного доктора Київського університету права НАН України (2012 р.), Почесного академіка Міжнародної академії управління персоналом.

Має державні нагороди. Серед них: два ордени «Князя Ярослава Мудрого» IV та V ступеня (2000 та 2002 роки); три ордени «За заслуги» І, ІІ та III ступеня, ордени Трудового Червоного прапора (1977), «Знак Пошани» (1971), «За особисту мужність» (1991), відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя».

Його успішна діяльність відзначена Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української PCP (1987), двома Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (1998), Почесною грамотою Верховної Ради України (2002), багатьма медалями, міжнародними нагородами та відзнаками державних, міжнародних, відомчих і громадських організацій України.

В.В. Дурдинець — Почесний громадянин міст Бобринець і Котовськ, «Народний посол України».

 

Климпуш Орест Дмитрович.

Климпуш Орест Дмитрович

Випускник автомобільного факультету (1964 р.).

Голова Федерації роботодавців транспорту України.

Перший Міністр транспорту незалежної України (1992–1994).

Народний депутат України 2-го та 4-го скликань.

Кандидат технічних наук, професор кафедри двигунів і теплотехніки НТУ, академік Транспортної академії України.

Надзвичайний і Повноважний Посланник І класу.

Народився 14 лютого 1941 р. в с. Ясіня Рахівського району Закарпатської області в родині Головного команданта Карпатської Січі (1938–1939 рр.) Дмитра Климпуша. Закінчив Ясінянську середню школу.

Трудову діяльність розпочав у 1957 р. робітником, автослюсарем Ясінянського ліспромгоспу та заочно вчився у Хустському лісотехнікумі.

З 1959 р. навчався у Київському автомобільно-дорожньому інституті, який із відзнакою закінчив у 1964 р. Здобув фах інженера-механіка. По закінченні обійняв посаду головного інженера Хустської автобази «Головльвівбуду».

Під час навчання в аспірантурі КАДІ (1967–1970 рр.) Орест Дмитрович здійснював наукові розробки та дослідження у сфері конструкції та експлуатації двигунів внутрішнього згорання, а у 1973 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук на тему «Дослідження і вибір діагностичних параметрів автомобільних дизелів родини ЯМЗ».

З 1971 р. пройшов шлях від інженера до заступника директора з наукової роботи (1975 р.) Державного науково-дослідного і проектного інституту «ДержавтотрансНДІпроект». З 1988 р. — генеральний директор створеної на його базі науково-виробничої організації «Автотранспорт». Під керівництвом пана Ореста інститут брав участь у розробці загальноукраїнських народногосподарських і галузевих програм у сфері транспорту.

З 1992 до 1994 рр. Орест Климпуш був Міністром транспорту — першим в історії незалежної України. На цій посаді він зробив найважливіші для розбудови транспортної галузі молодої держави нововведення та зміни. Це дозволило створити Міністерство транспорту України як єдиний орган центральної виконавчої влади у транспортній сфері за європейськими зразками, що визначає діяльність п’яти видів транспорту.

У 1994 р. обраний до Верховної Ради 2-го скликання по Рахівському виборчому округу № 172. З 1995 р. — радник Прем’єр-міністра України. У Верховній Раді очолював підкомітет залізничного та авіаційного транспорту Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв’язку. Був активним учасником розробки і прийняття Конституції України, Законів України «Про транспорт», «Про статус гірських населених пунктів України» та цілої низки законів, що стосувалися транспортної (Повітряний кодекс України, Кодекс торгівельного мореплавства України») та соціальної сфери, органів самоврядування.

Упродовж 1997–2002 р. Орест Климпуш — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці та Республіці Словенія (за сумісництвом). Як представник України в Дунайській комісії, виконував складну місію з відновлення сполучення по Дунаю, фактично припиненого внаслідок війни в Югославії, а у 1999–2001 рр. обіймав посаду віце-президента цієї поважної міжнародної організації.

У 2002–2006 рр. виборці вдруге довірили пану Климпушеві бути народним депутатом України, тепер уже 4-го скликання. Був головою підкомітету з автомобільного транспорту і дорожнього господарства Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку, членом Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ. Автор і співавтор Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про автомобільні дороги», а також низки змін до законів, що стосуються митної справи й оподаткування, соціальної та економічної сфер.

З 2006 р. всі сили, знання та багаторічний досвід Орест Дмитрович Климпуш віддає Всеукраїнському об’єднанню організацій роботодавців транспорту «Федерація роботодавців транспорту України», яке очолює.

ФРТУ має у складі понад 800 підприємств, на яких працює більш як 350 тис. осіб. Федерація має виключне право на укладання угод, які обумовлюють партнерські взаємини у трикутнику «держава-роботодавці-профспілки». Федерація розробляє законодавчі та нормативні акти, зміни до них на основі постійного моніторингу проблем транспортників. Сам же Голова переконаний, що представники роботодавців мають бути в кожнім міністерстві чи відомстві, діяльність якого стосується їхніх інтересів.

Професор О. Д. Климпуш — автор та співавтор понад 60 наукових публікацій, трьох книг із експлуатації, екології та паливної економічності автомобільного транспорту. Має 13 авторських свідоцтв на винаходи та корисні моделі.

Кавалер ордену «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів. Нагороджений грамотами Кабінету Міністрів та Верховної Ради України.

 

Шановні на 60 року свого життя відійшов в інший світ наш земляк.

New_Syatynya_Stephanov

З почуттям глибокої скорботи у серці товариство Закарпатців у м. Києві сприйняли повідомлення про передчасну смерть Миха́йла Лу́ковича Сяти́ні.

Немає слів, щоб висловити співчуття з приводу неочікуваної смерті людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани.

Михайло Лукович усе своє життя вирізнявся стійкістю характеру, принциповістю, силою духу та наполегливістю. Він був людиною мудрою, врівноваженою, ніколи не забував про проблеми тих, хто поруч.

Хтось із великих сказав: «Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність»

Жорстока, невблаганна смерть забирає кращих — тих, котрі могли ще багато зробити, принести чимало користі справі, якій присвятили своє життя, товаришам, колегам, країні. Михайло був саме таким: спокійною, дуже енергійною людиною, великим працелюбом, талановитим керівником, гарним батьком та чоловіком, чуйною людиною.

Його несподівана, передчасна смерть — втрата для рідних і близьких, для колег та земляків. Висловлюємо слова глибокої скорботи рідним та близьким покійного.
Світла пам’ять про Михайла Луковича завжди буде жити серед рідних, друзів, товаришів, колег, батьків та земляків і залишиться назавжди у наших серцях.

Не заросте ніколи та стежина, що провела Тебе в останню путь. Похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть. Лебединим пухом Тобі земля і Царство Небесне.

Життя людське, мов тоненька нитка, обривається, зупиняючи людину на життєвій дорозі. Пішовши в інший світ, Ти залишив по собі добру пам’ять. Тепла Твого серця і душі вистачало для нас усіх. Ми ніколи не зможемо повірити в те, що навіки перестало битися Твоє турботливе серце. Плачуть за Тобою всі стежки, плаче дім, бо немає господаря в нім. Пам’ять про Тебе – чиста і світла – назавжди залишиться в наших серцях. Хай буде пухом Тобі земля, а душі – Царство Небесне.

Президент та члени ради «Товариства закарпатців у м.Києві».

Миха́йла Лу́ковича Сяти́ні — родився 16 серпня 1957 (с.Синевир, Міжгірський район, Закарпатська область); українець; одружений; син Михайло (1993).

Освіта: Львівський державний медичний інститут (1979), провізор; докторська дисертація «Теоретичні та організаційнол-технологічні основи лікарського забезпечення населення за умов реформування фармацевтичної галузі» (Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Шупика, 2004).

1979-89 — рецептор-контролер, заступник завідувача відділу, завідувач аптеки, завідувач Центральної рійоної аптеки Шевченківського району м.Києва. З 1989 — начальник виробництва українсько-анґлійського СП «Фемтек». З 1990 — консультант Торгового представництва Угорщини в Україні. З 1994 — консультант радника Посольства Угорщини, директор АТ «Медімпекс» (Угорщина). З 1996 — директор представництва АТ «Гедеон Ріхтер» (Угорщина) і президент ТОВ «Гедеон Ріхтер-Укрфарм» (м.Київ).

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.06, виборчий округ №74 Закарпатської області, самовисування. За 31.39%, 12 суперн. Член фракції «Єдина Україна» (05.-06.2002), групи «Народовладдя» (06.-11.2002), фракції АПУ (22.-28.11.2002), групи «Народовладдя» (11.2002-01.03), фрації АПУ (01.2003-06.04), фракції НАПУ (06.2004-03.05), фракції НП (з 03.2005), голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення розвитку фармації та здійснення фармацевтичної діяльності Комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (з 06.2002).

2006 кандидат в народні депутати від Народного блоку Литвина, №58 в списку.

2007 кандидат в народні депутати від Блоку Литвина, №26 в списку.

Доктор фарм. наук (2004); депутат Закарпатської облради (з 04.2006), керівник фракції «Народна»; член Політвиконкому НП.

Дискусія: «Друга світова війна й Карпатська Україна»

До 78-ї річниці проголошення Карпатської України за ініціативою Закарпатського земляцтва у Києві та Українського інституту національної пам’яті 15 березня в Українському кризовому медіа-центрі відбулася публічна дискусія “Друга світова війна й Карпатська Україна”.

17350949_10208456430515320_917055042_n

Проголошення самостійності Карпатської України 15 березня 1939 року у місті Хуст можна вважати першим кроком до цілковитої незалежності України. «Карпатська Україна проіснувала недовго – усього одну добу, але уже тоді, закарпатський народ виявив своє бажання до возз’єднання з Україною», – наголосив Василь Лазоришинець, президент Закарпатського земляцтва у Києві.

 

Модератор дискусії та доповідач С. Аржевітін, відомий історик і громадський діяч Закарпаття зазначив, що саме 15 березня 1939 року відбувся Сейм, на якому проголошено Карпатську Україну і організовано збройний опір Хортистській Угорщині. Це була одна зі спроб українців утвердити власну державність у ХХ столітті. Із падінням старих імперій після І світової війни Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.

17274933_10208456434995432_150414569_n

У жовтні 1938-го, у розпал окупації Судет нацистською Німеччиною, край отримав автономію та власний уряд. Однак, вже за місяць внаслідок поділу Чехословацької республіки південно-західна частина Закарпаття разом із Ужгородом, Мукачевим і Береговим відійшла до союзниці Гітлера – Угорщини. Автономний уряд краю переїхав до Хуста. Українці спробували протистояти окупації Закарпаття.

 Карпатська Україна була президентською республікою з державною мовою – українською. Синьо-жовтий стяг став офіційним, українським національним гімном – «Ще не вмерла Україна». Президентом Карпатської України став Августин Волошин.

У ніч з 13 на 14 березня 1939 року угорська армія розпочала воєнні операції біля Мукачевого. Багатотисячній регулярній армії загарбників протистояли солдати Карпатської Січі, яка була не чисельною.

Богдан Галайко, директор Національного науково-дослідного інституту українознавства, додав, що розстріли військовополонених січовиків мали місце бути, і наразі залишається усе менше живих свідків тих подій, які можуть це засвідчити. За різними даними, тоді загинули близько 300 студентів. Лише за перший день збройних протистоянь загинули 230 бійців Карпатської Січі.

17352939_10208456434435418_629032774_n

Олександр Пагіря, історик, дослідник теми, зауважив: «Керівництво Чехословаччини було на короткому повідку у Берліна». Він додав, що проголошену державу не визнала жодна держава світу, попри активні переговори Волошина.

17360948_10208456431955356_60658217_n

Завідувач відділу історичних студій Національного науково-дослідного інституту українознавства Павло Гай-Нижник наголосив, що Польща також відверто говорила про те, що Карпатську Україну потрібно знищити, бо це призведе до незалежності цілої України. «Цей приклад, коли нас фактично злили, говорить про те, що від агресора не можна відкупитися», – підсумував він. Ці події не мали міжнародних наслідків для регіону – це був локальний конфлікт «Срібної землі».

17361422_10208456434715425_2081697937_n

Вже у кінці березня територія Закарпаття була остаточно окупована угорськими військами. «Карпатська Україна – це є приклад блискучої самоорганізації людей і усвідомлення ними індивідуальної відповідальності за своє майбутнє у вирішальний час», – наголосив Орест Климпуш, депутат Верховної Ради України 2, 4 скликань, Надзвичайний і Повноважний Посланник України 1-го класу, син Дмитра Климпуша – головного команданта Організації народної оборони «Карпатська Січ» у 1938-1939 роках.

17351309_10208456429395292_626483733_n

Олександр Рубльов, учений секретар Інституту історії України Національної академії наук України, зауважив, що Друга світова війна для України почалася з агресії у Закарпатській Україні і додав: «Попри цю одноденність, ця подія має важливе політичне і геополітичне значення».

17361355_10208456431115335_702350511_n

Завідувач відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України Національної академії наук України Степан Віднянський назвав ті події якісно новим етапом боротьби за державотворення. Він проаналізував події, які передували проголошенню самостійності окремої частини України. Корінне населення – русини – було відірване від центру держави і розвивалось своїм шляхом.

17360984_10208456431395342_343652753_n

Кирило Галушко, історик, координатор громадського просвітницького проекту «Likбез. Історичний фронт» додав: «Далеко не в усіх регіонах траплялася ситуація вибору свого українства, офіційно задекларованого». Це є трансформацією регіональної свідомості на національну. Велику роль зіграло те, що у 20 столітті ці території у різні часи знаходились у володінні 9-ти держав та державних утворень. Це призвело до того, що у тих умовах Карпатська Україна не мала сил бути автономною та суверенною.

17361317_10208456435235438_1090340684_n

Володимир Огризко, Надзвичайний і Поважний Посол України, міністр закордонних справ України (2007-2009 роки) зауважив, що хвороба великодержавності не йде з європейського континенту. А спроби оживити це буде означати кров. «Риторика, яка несе у собі агресію, спроби втрутитися у внутрішні справи держав, несуть у собі загрози, і ми повинні протидіяти таким речам», – застеріг пан Огризко.

17354996_10208456434115410_582673595_n

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович зазначив, що наразі відбувається спроба запустити суспільне переосмислення Другої світової війни. «Події 1939 року продемонстрували одну з важливих тенденцій, яка була властива для українців протягом усієї Другої світової війни – прагнення стати суб’єктом, прагнення до незалежності і прагнення до того, аби об’єднатися і жити у єдиній державі», – зазначив він.

17328224_10208456430075309_1640423058_n

Особливу подяку за надання майданчику для проведення заходу оргкомітет Товариства Закарпатців у м. Києві висловлює виконавчому директору Українського кризового медіа-центру пані Юлії Шмигальовій.

77 РІЧНИЦЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ.

77 РІЧНИЦЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ.
Вчора, 15 березня 2016 р., Товариство закарпатців у м. Києві, в одному із столичних вузів, провело святкову зустріч на честь 77 річниці проголошення Карпатської України. До учасників зібрання з промовою про роль і місце подій Карпатської України з позиції сучасності звернулись: президент Товариства закарпатців, професор Лазоришинець В.В., письменник, краєзнавець, професор Аржевітін С.М., син члена уряду Августина Волошина, професор Клімпуш О.Д. та професор Дубровка Ф.Ф.
З учасниками зібрання спілкувались представники родини Принца Івана, активного учасника уряду Августина Волошина – Наталія Банковська та її брат Олег.

884_1731968903705441_845079720315533803_n 1250_1731971407038524_5609517211222292962_n 72357_1731968127038852_5485019943673425308_n993885_1731969240372074_3486069747113691976_n1250_1731971407038524_5609517211222292962_n 72357_1731968127038852_5485019943673425308_n 995364_1731968573705474_6658146623634812085_n 1689713_1731968757038789_3940748688632249911_n (1) 1689713_1731968757038789_3940748688632249911_n

ДО 78 РІЧНИЦІ ПРОГОЛОШЕННЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

Прес-анонс ДО 78 РІЧНИЦІ ПРОГОЛОШЕННЯ
КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ
15 березня відбудеться публічна дискусія
“Друга світова війна й Карпатська Україна”
Розмову ініціюють Український інститут національної пам’яті й Закарпатське земляцтво у Києві до 78-ї річниці проголошення Карпатської України.
15 березня, 11:00 – 13:00
Київ
Український кризовий медіа-центр
(Український дім, вул. Хрещатик, 2)
Вхід вільний
Проголошення Карпатської України 15 березня 1939 року – це одна зі спроб українців утвердити власну державність у ХХ столітті.
Із падінням старих імперій після І світової війни Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини. У жовтні 1938-го, у розпал окупації Судет нацистською Німеччиною, край отримав автономію та власний уряд. Однак, вже за місяць внаслідок поділу Чехословацької республіки південно-західна частина Закарпаття разом із Ужгородом, Мукачевим і Береговим відійшла до союзниці Гітлера – Угорщини. Автономний уряд краю переїхав до Хуста. Українці спробували протистояти окупації Закарпаття (детальніше про Карпатську Україну в інфографіці у додатку та за лінком).
Учасники дискусії говоритимуть:
— від коли вести відлік початку ІІ світової війни для України;
— чи була поразка Карпатської України неминучою;
— співпрацювали чи протистояли між собою уряд Карпатської України та Організація українських націоналістів;
— про Закарпаття у геополітичних координатах передвоєнної Європи.
До участі у дискусії запрошені:
● Орест Климпуш ‒ депутат Верховної Ради України 2, 4 скликань, Надзвичайний і Повноважний Посланник України 1-го класу, син Дмитра Климпуша – головного команданта Організації народної оборони “Карпатська Січ” у 1938-1939 роках;
● Іванна Климпуш-Цинцадзе ‒ Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
● Володимир Огризко ‒ дипломат, Надзвичайний і Поважний Посол України, міністр закордонних справ (2007-2009);
● Володимир В’ятрович ‒ голова Українського інституту національної пам’яті;
● Василь Лазоришинець ‒ директор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова, президент Закарпатського земляцтва у Києві;
● Станіслав Аржевітін ‒ член правління Національної спілки краєзнавців України, депутат Верховної Ради 5-6 скликань;
● Андрій Руккас та Олександр Пагіря – дослідники теми;
● Тарас Химич ‒ режисер, автор документального фільму «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939»;
● Іван Патриляк ‒ декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
● Богдан Галайко ‒ директор Національного науково-дослідного інституту українознавства;
● Павло Гай-Нижник ‒ завідувач відділу історичних студій Національного науково-дослідного інституту українознавства;
● Кирило Галушко ‒ історик, координатор громадського просвітницького проекту “Likбез. Історичний фронт”;
● Олександр Кучерук ‒ завідувач Музею Української революції 1917–1921 рр.;
● Геннадій Боряк – заступник з наукової роботи директора Інституту історії України НАН України;
● Степан Віднянський ‒ завідувач відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України;
● Олександр Рубльов ‒ учений секретар Інституту історії України НАН України;
● Іван Гоменюк ‒ історик, редактор блогу «Пустощі східноєвропейської Кліо»
За додатковою інформацією звертайтеся:
uinp.ua@gmail.com тел.: +380 44 281 08 94
Прес-служба Українського інституту національної пам’яті
memory.gov.ua